Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.10.2014 року у справі №922/3475/13
Постанова ВГСУ від 17.08.2016 року у справі №922/3475/13
Постанова ВГСУ від 04.06.2015 року у справі №922/3475/13
Постанова ВГСУ від 06.08.2014 року у справі №922/3475/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року Справа № 922/3475/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргуліквідатора приватного підприємства "Агенція нерухомості Місто Плюс" Телитченка А.О., м. Харківна постанову від 22.04.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 922/3475/13 господарського суду Харківської області за заявою боржника приватного підприємства "Агенція нерухомості Місто Плюс", м. Харківпровизнання банкрутом

ліквідатор голова ліквідаційної комісії Телитченко А.О.в судовому засіданні взяли участь представники:

голова ліквідаційної комісії Телитченко А.О., паспорт,ПАТ "Укрсоцбанк"Залевська А.В., довір.,ліквідаторарбітражний керуючий Бєлова О.А., посвідч., ухвала від 17.06.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.08.2013 року, що винесена у справі № 922/3475/13, прийнято до розгляду заяву про порушення справи про банкрутство приватного підприємства "Агенція нерухомості Місто Плюс" (далі-Боржник, Підприємство) за заявою останнього в порядку норм ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.09.2013 року порушено провадження у справі про банкрутство Підприємства, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, а справу призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.

Постановою господарського суду Харківської області від 30.09.2013 року Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Телитченка А.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.03.2014 року (суддя - О.А. Дзюба) відмовлено публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" (далі-Банк) в задоволенні заяви з грошовими вимогами до Підприємства в повному обсязі.

Не погодившись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 13.03.2014 року та винести нову ухвалу, якою заяву Банку з майновими вимогами до Боржника задовольнити: внести окремо до реєстру вимог кредиторів Підприємства відомості про нерухоме майно - квартиру № 9 загальною площею 174,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, буд.40.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року (головуючий суддя - Білоусова Я.О., судді: Хачатрян В.С., Шевель О.В.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Харківської області від 13.03.2014 року скасовано, заяву Банку з грошовими вимогами до Підприємства задоволено частково: зобов'язано внести окремо до реєстру кредиторів Боржника відомості про нерухоме майно банкрута, яке є предметом забезпечення на підставі іпотечного договору від 09.09.2008 року, а саме: квартири № 9, загальною площею 174,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, будинок 40. В іншій частині заяви Банку відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням апеляційної інстанції, ліквідатор приватного підприємства "Агенція нерухомості Місто Плюс" Телитченко А.О. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року, а ухвалу господарського суду Сумської області від 13.03.2014 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 5, 25, 26, 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін), ст.ст. 17, 23 Закону України "Про іпотеку", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника, Банку та призначеного у справі ліквідатора - арбітражного керуючого Бєлову О.А., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи Банку у визнанні грошових вимог до Боржника, місцевий суду вказав, що на підтвердження грошових вимог до Боржника, як таких, що забезпечені іпотекою майна Боржника не було надано відповідного договору іпотеки, а це майно (квартира) була відчужена на користь Підприємства у ліквідаційній процедурі в іншій справі про банкрутство - фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 (далі - Підприємець). При цьому суд вказав, що Підприємство, як новий власник, права якого підтверджені витягом з Реєстру прав власності, з Банком жодних угод не укладав та зобов'язань на себе не брав. В Державному ж реєстрі іпотек містяться відомості про те, що іпотека стосовно вказаної квартири забезпечує зобов'язання саме між Банком та Підприємцем.

Скасовуючи це рішення суду, апеляційний суд вказав, що за постановою касаційного суду постанова про визнання Підприємця банкрутом була скасована, а провадження у справі про банкрутство припинено, як безпідставно порушене. Також, апеляційний суд зазначив, що заборгованість Підприємця перед Банком за кредитною угодою не погашена, а за приписами законодавства відчуження предмету іпотеки відбувається за згодою іпотекодавця; у разі ж переходу права власності на предмет іпотеки набувач нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, набуває прав та обов'язків іпотекодавця. При цьому кількість правочинів стосовно цього нерухомого майна не має значення. За цих підстав апеляційний суд задовольнив вимоги в частині щодо внесення до реєстру відомостей щодо згаданої квартири Підприємства, як предмету, що перебуває в іпотеці Банку. Вимоги ж Банку про визнання його кредитором Боржника, як таких, що забезпечені заставою майна Боржника, та зобов'язання ліквідатора останнього здійснити продаж квартири на відповідних умовах та з погодженням із Банком визнані апеляційним судом передчасними.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними апеляційним судом висновками, оскільки вони зроблені в порушення норм Закону про банкрутство та з невірним застосуванням інших норм законодавства.

Так, касаційний суд погоджується із висновком місцевого суду, який не спростований апеляційним судом, що між Банком та Підприємством жодних угод, наслідком яких є фінансові (грошові, майнові) зобов'язання Боржника (кредитна угода тощо) не укладались. Також, жодним із судів попередніх інстанцій не було встановлено інших підстав для виникнення та на підтвердження грошових зобов'язань Підприємства перед Банком. А тому, виходячи з положень ст.ст. 1, 23 Закону про банкрутство, у Банку відсутні будь-які грошові вимоги до Боржника та він не є кредитором у справі про банкрутство у розумінні наведених норм Закону про банкрутство.

Стосовно переходу прав власності на квартиру, що перебуває, як встановили суди, в іпотеці Банку, та забезпечує зобов'язання Підприємця за кредитними зобов'язаннями перед Банком, та яку було продану Підприємству у процедурі банкрутства Підприємця, колегія суддів зазначає про наступне.

Дійсно, за нормами ст. 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Однак, апеляційним судом не було враховано при застосування вказаної норми, що реалізація згаданої квартири відбувалась у процедурі ліквідації Підприємця під час здійснення провадження у справі про банкрутство останнього. Тобто під час дії норм ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, відповідно до норм якої стосовно Підприємця було порушено та здійснювалось провадження у справі № 5023/5961/11 про банкрутство). Тобто продаж квартири здійснювався у період, коли скасований арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника.

За приписами норм ст. 9 Закону України "Про іпотеку" наслідком передачі нерухомого майна в іпотеку є, зокрема, обмеження в розпорядженні цим майном.

Отже договір від 06.12.2011 року купівлі-продажу квартири Підприємця, що перебувала в іпотеці Банку, був укладений ліквідатором Підприємства та Підприємством та відчуження цього майна на користь останнього відбулось після визнання Підприємця банкрутом постановою від 03.08.2011 року у справі № 5023/5961/11 у ліквідаційній процедурі, коли були скасовані всі обмеження щодо розпорядження майном Підприємця, у тому числі стосовно вказаної квартири (внаслідок передачі в іпотеку зокрема).

У зв'язку із викладеним касаційний суд дійшов висновку, що застосування у даному випадку норм та наслідків за приписами ст. 23 Закону України "Про іпотеку" є неналежним саме виходячи з того, що реалізація на користь Підприємства за відповідним договором купівлі-продажу квартири відбувалась у процедурі ліквідації Підприємця, коли всі обмеження щодо розпорядження цим майном (у тому числі арешти та обмеження, що застосовуються у разі перебування нерухомого майна в іпотеці) були скасовані у зв'язку із визнанням Підприємця банкрутом.

Враховуючи ж, що норми ст. 204 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію правомірності правочину, встановлені апеляційним судом та підтверджені доказами обставини скасування постановою касаційного суду від 19.04.2012 року у справі № 5023/5961/11 (т. 2 а.с. 75-79) постанови про визнання Підприємця банкрутом та припинення провадження у вказаній справі, як безпідставно порушене, не впливають на обов'язки Боржника перед Банком (у тому числі за приписами ст. 23 Закону України "Про іпотеку) через набуття права власності на зазначену квартиру, оскільки угода з купівлі-продажу цієї квартири не була визнана недійсною або неукладеною, або розірваною та відповідні наслідки недійсності угоди не були застосовані.

У зв'язку із цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернувшись із кредиторськими вимогами у даній справі та вимогами внести в реєстр відомості про нерухоме майно банкрута, яке є предметом забезпечення на підставі іпотечного договору від 09.09.2008 року, Банком обраний неналежний спосіб захисту свого порушеного права у зв'язку із зобов'язанням Підприємця за кредитною угодою, укладеною з Банком, та передачею Підприємцем в іпотеку згаданої у даній постанові квартири.

Поряд з викладеним, касаційний суд вважає рішення апеляційного суду внести в реєстр відомості про нерухоме майно (згадану квартиру) Боржника, яке є предметом забезпечення на підставі іпотечного договору від 09.09.2008 року, без рішення визнати кредиторські вимоги Банку до Підприємства, таким, що суперечить нормам ч. 4 ст. 42 Закону про банкрутство.

Так, за приписами цієї норми майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.

Отже внесення в реєстр вимог кредиторів відомостей про майно Боржника, яке є предметом забезпечення, передбачає забезпечення цим майном грошових вимог до боржника, а відповідно, підтвердження та визнання цих вимог у справі про банкрутство.

У протилежному ж випадку (як це мало місце в оскаржуваному рішенні апеляційного суду) внесення таких відомостей та відмова у задоволенні грошових вимог до Боржника є взаємовиключними рішеннями у справі про банкрутство.

За таких обставин та виходячи з повноважень касаційного суду, передбачених нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, касаційний суд дійшов висновку про незаконність постанови апеляційного суду, у зв'язку із чим остання підлягає скасуванню; та правомірність із залишенням в силі скасованої нею ухвали місцевого суду із законним та обґрунтованим висновком про відсутність матеріально-правових підстав для задоволення вимог Банку до Боржника, викладених в заявах від 11.10.2013 року та від 15.11.2013 року про визнання Банку кредитором у даній справі та внесення відомостей в реєстр вимог кредиторів про квартиру № 9 загальною площею 174,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал,буд.40, як майно Боржника, яке є предметом забезпечення.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 23, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст.ст. 1, 23, 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції із змінами, внесеними Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VІ), ст.ст. 9, 23 Закону України "Про іпотеку", ст. 204 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 41, 32-36, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора приватного підприємства "Агенція нерухомості Місто Плюс" Телитченка А.О. задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 р. у справі № 922/3475/13 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Харківської області від 13.03.2014 р. у справі № 922/3475/13 залишити в силі.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 07.08.2014 року.